Не пускали мене воювати
Яблуневі, вишневі сади,
Не хотіла і мати пускати,
Але тихо сказала: – Іди!..
Подивилась у вічі: – Бо треба…
Вже на заході грізно гуло,
І, як хмара вечірнього неба,
Серед поля лежало село.
Причувалися стогони й дзвони,
Що віщують навали біди.
При дорозі джерельце безсоне
Стукотіло, як серце: – Іди!..
На шляху шикувались солдати,
На травиці – сльоза чи роса…
І стояла на вигоні мати,
А за нею – поля й небеса.
Немає коментарів:
Дописати коментар